— Купив оце —
і мов гора із пліч, —
Знов шифоньєр
розхвалював Онисько, —
Багато влазить
і красива дуже річ.
Аж очі відбира,
коли підійдеш близько.
Данило зазира через плече:
— Чудний, Ониську, ти —
тобі це скаже кожний, —
Говориш гарно, гаряче —
А він усе стоїть порожній.
— Що ж, є причина — це не просто так, —
Онисько не розвісив вуха, —
До нього вішалки
я не куплю ніяк,
Щоб вішати сорочку і кожуха.
За нову техніку,
як бачте, обома,
А й досі в нього вішалки нема.
