Мартин на груші

Чи діла не було,
    чи ще з яких причин,
Гуляючи в дворі після обіду,
Мартин заглянув через тин
В садок до Федора-сусіда.
Аж рота він роззявив:
        — Ну, ти ба!
Ото грушки! Немов налиті! —
До тину ближче шкандиба, —
Не можу я тепер спокійно жить на світі.
Аж помарнів засмучений Ліартин.

Здавалось, камінь ліг йому на душу.
А лиш стемніло, переліз він через тин,
Та й видряпався із мішком на грушу,
Назад вертаючись, він мимрив на ходу:
— Недарма я добрався до вершечка, —
Аж гульк! — Федько на груші
                    в нього у саду,
Тримає на плечі ще більшого мішечка.