Петра-невдаху друзі хоронили. Отак сконати доля надала ж: Не старість, не хвороби підкосили Зваливсь на нього уночі стелаж. — Прощай, браток! — Семен сльозаво кинув. — Усе життя ти ці книжки збирав І, як герой, під ними ти загинув, Хоч... жодної із них не прочитав!
