Її логіка

Мотрона Львівна однієї днини
Справляла сину пишні іменини.
Веселі гості хлопця цілували,
Поздоровляли й дещо дарували:
Хто модний світер дивного фасону,
Хто черевиків пару закордонну,
Хто кришталеву чару й авторучку,
Хто золотий годинник і каблучку.
А сивий гість — колишній викладач,
Вітаючи, бажаючи удач,
Подарував не злото, не кришталь —
А скромний том — «Як гартувалась сталь»,
...Дзвенять бокали за столом гостинним.
І, доки мати вихвалялась сином,
Синочок, п’яту вихиливши чарку
І запаливши за столом цигарку,
Гукнув гостям, ввімкнувши радіолу:
— Ану-мо, предки, збацаєм круг столу!
Принишклі гості й писнути не сміли.
І тут озвався гість той посивілий:
— Отямся, хлопче! Хибний шлях торуєш.
Горілку хилиш, досі байдикуєш.
Хіба такому школа вас навчала?
— А ти б помовчав, — Мотря просичала. —
Чи ба, у вихователі як лізе!
Приніс якусь там книгу про залізо,
А так осміливсь ображать дитину,
Немов подарував автомашину!