Пріся до весілля й після

Білява Пріся гомінлива
Подругам душу вилива:
— Яка я, дєвочки, щаслива!
Аж радість груди розрива:
Такий мій Коля ідеальний!
Красивий, наче Аполлон.
Розумний, чемний, не брутальний,
Не ловелас і не піжон.
Культурний, ніжний, наче мати,
Не скривдить навіть і курча.
І дуже смішно вам казати —
Сором’язливий, як дівча.
Я й цілуватись його вчила,
Бо не наважувавсь і край.
Приходьте завтра на весілля.
Усіх запрошую. Гуд бай!

...Через півроку стріла Пріся
На пляжі подружок своїх,
Вони сердечно обнялися,
І запитала Пріся їх:
— Ну, як із вас хто поживає?
— Нічого, живемо як слід.
А ти ж як, Прісю, процвітаєш?
— Ой, дєвочки, не говоріть.
Живу, як у тенетах муха.
Нема взаємності, хоч плач.
Бо мій нетесаний макуха
Мені ні грач, ні помагач.
Оце на пляж із ним зібрались
А на таксі не сядеш здря.
Так я весь натовп розштовхала,
А він десь в черзі загоря.
Нікого вилаять не вміє.
Повинна я одна кричать.
А він стоїть, ще й червоніє,
Як та пожежна каланча.
Ну, прямо факт парадоксальний,
Якого я і не збагну:
Жених був з нього ідеальний,
А чоловік — ні тпру, ні ну.