Ото мастак!

Під дощ зібрались рибаки
У курені, у діда Гната.
А як відомо — мастаки
Діди-рибалки побрехати.
Хоч мова й гладко в діда йде,
Та сміх лунає над водою,
А він і вусом не веде,
Та все клянеться бородою:
Як сома «зачепив» на груші,
А щуку «стукнув» на вербі,
Як карасів ловив на суші
Й возив додому на гарбі,
Як видра вкрала чвертку в шаньці
І вила п’яна на дубах,
А в судака, що витяг вранці,
Аж сто гачків було в зубах.
Як вовк його загнав у лози,
Як сом один телицю з’їв...
Від сміху хлопців душать сльози,
А дід все бреше, аж упрів.
— Ой, годі! Де воно й береться? —
Шумлять рибалки в курені.
Та хтось гукнув: — Мені здається,
Ціна не важна цій брехні.
Хіба в тім сіль, що гладко чеше?
У нас он єсть — і не рибак,
А так він на планерці бреше,
Що вірять всі, — ото мастак!