Якось донечці сердито Докоряла мати: — Доки ж можна байди бити, Скільки можна спати?! Ти ж і вигналась доволі, І з міцного роду, А ні вдома, ні у полі — Й за холодну воду. Перед люстром бовванієш, Тільки й сниш про заміж, А й постіль прибрать не вмієш І зварить не тямиш. Як же думаєш в заміжжі Безліч справ робити? Треба ж хоч найголовніше Змолоду завчити. — Ну, то нічого й боятись, — Донечка скривилась, — Танцювати й цілуватись Я уже навчилась.
