Орел покликав до свого гнізда
Веселу Сойку-свашку, вимага поради:
— До краю вже самотність обрида,
А з нареченими не можу дати ради.
Та — гарбуза під носа тиче,
Та — залицяється та кличе,
А я... боюсь нажить біду.
У тебе там нема дівчаток ладних,
Щоб з них яка прийшлася до ладу?
«О, чом нема? Знайду!
Тепер дівчат порядних,
Що заміж їм пора іти,
Хоч гать гати!
Папуга, скажемо, — такої не знайти:
Барвиста, вбрана по останній моді,
Так дзвінко іноді викрикує слова,
І брівки вищипа, і чубчик завива.
В твоїй господі
Окрасою Папуга буде,
Не соромно з такою вийти межи люди...
Та хиба є: на думці — жарти, смішки,
Зернятка та горішки.
Та й ця біда ще не одна:
Вона,
Мов пень, дурна!»
— Умгу... у тебе ще хто на приміті?
Бо ж не одна Папуга в світі!
«Та, звісно, не одна.
Пораджу взять Сороку:
Красуня, як поглянеш збоку!
А господиня? Чарівна!
Вона
Усі новини зна!
У парубків за неї вічна битва...
А розум? Іскра! Бритва!
Всім правду в вічі каже,
І підлості — не вважить!
Неправді — не стерпить!»
Орел тут як скипить,
Мов на вогні:
— Ні-ні!
Не по мені Сорока!
Така дружина — вічна заморока,..
Прошу тебе, як друга:
Давай, хай краще вже Папуга!
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Вимогливий жених»
