Віл

По лісі чутка проповзла:
Розгнівавсь Лев на Сірого Вола.
І враз змінилися всі звірі,
Аж Сірий
    Сам собі
        Не вірить:
    Той несподівано брикне,
    Той рогом штурхоне,
        А той укусить...
Що бідний Віл робити мусить?
Пустивсь до Лева, був, іти,
Щоб правду там знайти,
І чутку спростувати,
Так Вовк почав галасувати:
— Куди він суне? Лиско, не пусти!
Оце б приємність Левові була!
Таж він сердитий на Вола! —
І Вовк став, грізний, на дорозі;
    Лисиця в Лева на порозі
    Упоперек лягла...
    І вилізли б Волові очі,
    Бо знахабнілі звірі
    Були вчепилися до шкіри.
        Тут Лев наскочив,
        Урятував Вола...
Загинув би наш Віл. Задля якого ж дива?
    Адже ж була
    Та чутка неправдива!

. . . . . . . . . . . . . . . . .
Бувають серед нас такі (ще й досить!),
    Хай їхня згине путь:
Їм здасться — Лев на тебе око скосить, —
    Заштурхають чи загризуть!

Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Віл»