В один погожий день
Василик Чередник
Безслідно зник.
Шукали хлопця — не знайшли ніде.
Матуся плаче, батенько лютує:
— Мерзотник! Чоботи в дорозі пошматує!
Аж ось верта дигина люба,
А батько — хоп його за чуба:
— Я так і знав:
Взуття до цуркн доконав?!
«Ні, таточку, — син каже, сміючись, —
Я був дурний колись,
А зараз я не той.
Бувало хто
Попутньо їде по дорозі, —
Я вже на возі,
Гарненько примощуся ззаду,
Під’їду й калача з торбини вкраду.
Так і проїхав я світи,
Не довелось багато йти.
Не віриш? Глянь — там чоботи в торбині,
Нові, немов з крамниці нині!».
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Василики у нас не вивелися й досі —
Нахабні, хитрі, ловкачі —
І пробиваються по життьовій дорозі
На нашім возі,
Ще й крадуть наші калачі.
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Василик»
