Дорогою йдучи, мов друзі, в ногу,
Я з Павликом веселу вів розмову
Про се, про те
І тішився: чудове хлопченя росте!
Аж дивимось: в громадському садку
Ліз Павликів дружок на грушу на струнку,
Жадобою світились очки;
Не може вилізти, мале — дурне:
Підлізе — і сповзне, підлізе — і сповзне.
Штанці тріщать, сорочечка—в шматочки,
А він дереться, ледь не плаче:
Вгорі грушки смачненькі бачить.
Тут Павлик мій зірвавсь в галоп,
А я — за руку хопі
— Не смій в садок ходити!
— Ну, треба ж друга підсадити?!
— Не смій, бо діло те дурне!
— Учора ж він підсаджував мене!
. . . . . . . . . . . . . . .
Читачу мій! Поклястись можу:
Картину бачив ти, на цюю схожу!
А може, той... брав сам грішок на душу—
Підсаджував дружка на грушу?
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «У громадському садку»
