Застукавши Зайця у польовому стані,
Собака згріб його і дусив і торсав;
То в очі зазирав, немов юнак коханій,
То за хребта кусав,
То смикав за хвоста,
То солодко в уста
Лизав,
«Хороший друже мій!» — облесливо казав.
Знущанню, ласкам і кінця не видко...
Зробилось Зайцеві без краю бридко:
«Роби, Собако, щось одне:
Чи їж, ачи пусти мене!»
* * *
Премудра ця Езопова байчина
Мені стає перед очима,
Коли двонога собачина
І в очі зазира, і цмокає в уста,
А лиш обернешся — хапає за хребта.
