Шакал

Радісінький Шакал в ущелині гуляє,
    Немов оказії шукає.
    — Чому радієш так? —
    Пита глузуючи їжак.
— Хіба не знаєш? Лев одкинув ноги.
    Така нікчема то була!

Немов огню, мене боявсь. Єй-богу.
Зайду, бувало, — просить до стола.
    І годував, і напував,
    Солодкими словами частував.
    Годив, як ненька любій доні.
Коли б не я, — не втримався б на троні!
— Чекай! — їжак на теє відповів. —
А хто ж трусивсь, як Лов ревів?
— Трусився я, чого брехати.
Але ж тоді... було... холоднувато?!

Живий — то лижуть п’яти,
Дрижать, навколішки стають, —
Помер — кленуть завзято
І грязь за комір ллють.