Ріка

    Зібралася в Ріку брудна вода повіддя.
        Збурунилась Ріка,
        Бурлива і стрімка,
Вируючи, несла бур’ян, сміття і віття,
Пливуть дуби, як трупи, без снаги,
Коріння з течії стирчить, мов руки;
Корова в бистрині реве з розпуки;
    Вода безсилі струже береги...
    Та ось стекли весняних вод потоки.
        Лежить Ріка,
        Утихшена,
            Слабка.
Мов злодійка, яку скрутили роки;
Лукаві хвильки грають з берегами,
Зрадливі усмішки на тьмяному лиці,
    Мов не були недавно ворогами;
        Крізь воду видно камінці,
        Гуля по хвилях пір’я...
Ріка благає ласки, ніжності, довір’я.

Хто зрадив раз, — удруге зрадить мусить;
Хто раз топив, кусав, мов лютий звір, —
    Візьми йому повір:
Як змоги набере — утопить чи укусить.