Ненависть — як любов

Голодний Вовк зустрів Куму в ліску.
    Облизується, сита і весела:
    — Обходила дозором села,
Забігла в пасіку, наїлася медку...
«А де ж та пасіка? Чи добрі Бджоли там?
Дадуть медку, чи треба брать насилу?»
— Ох, Кумоньку! Скажу по правді вам:
Солодкий мед, та був мені немилий!
    Бджола
    Мала,
    Та сили в неї за вола.
    А в чім та сила в горопашній?
    В ненависті безстрашній!
Хто, нероб, до добра її простягне руку
Готовий будь прийняти смертну муку...
«Пусте! — сміється Вовк, що дуже голодав. —
Я бачив, як Ведмідь дупло їх обкрадав:
    Весь рій на злодія напався,
    А він їв мед та посміхався...»
    . . . . . . . . . . . . . . . .    
    Небавом Вовк із пасіки вертався,
Як сніп упав, напасник, під кущем:
«Нехай їм біс — напалися дощем!
    Від однієї лютої Бджоли,
Від двох, від трьох ще може б одігнався,
    А як громадою напали, як дали —
Пожежею в очах веселий світ зайнявся,
Музики в голові одразу загули...»

* * *

Ненависть — як любов: ніколи не старіє,
    В шерегу першу бити зло стає
        І серце гріє,
        І сили надає;
Вовкам, що до чужого прагнуть
І лапу на дурняк до меду тягнуть,
    Нещадно одкоша дає.