Котяча совість

Коли кохана Солов’їха збоку —
Співається, нівроку!..
Натхненний Соловей витьохкував, як міг,
А Кіт Співця, розбійник, підстеріг,
    Плигнув — за горло не дістав,
    А кров пустив і хвіст відбатував.
    Співець вмостився вище,
    І тьохкає, і свище...
    Кіт ходить унизу,
Питає Солов’я, пускаючи сльозу:
    — Ну, як живеш, мій друже?
        — Д-дуже!

Учиниш зло, так совість май,
Хоч про здоров’я не питай!