Господар, за столом затримавшись в небоги,
Хиляючись верта поволеньки з дороги.
Заходить в двір... Як вірити очам?!
Трезор, що мав попильнувать подвір’я,
Понехтувавши дружбу і довір’я,
Хазяйським ласував курчам.
— Трезоре! Ти позбувсь ума!
У тебе совісті ні крапельки нема!
Образити мене, який тебе так любить?!
Зневажити мене, господаря двора?
(Трезор облизує, знай, губи,
Підлесно в очі зазира).
Якої кари вартий ти, якої муки?
(Трезор скавчить і лиже руки).
Ах ти, вертихвосте! Ах ти, лизун!
Нам що тепер від господині буде?
(Вильнувши задом, наш мазун
Зіп’явсь Господарю на груди).
І як тепер позбутись нам біди?
Нам не поможе «Вибач, пані-матко!»
Давай доїж курчатко
Й затрем усі сліди!
. . . . . . . . . . . .
Хто більше чинить нам біди:
Чи той, хто тихача
Їсть крадене курча,
Чи той, хто затира за ним сліди?
Ілюстрація Анатолія Арутюнянца до байки Микити Годованця «Господар і пес»
