Голуб і Лелека

        Якось-то навесні,
    Коли настали теплі дні,
    Лелека з вирію прилинув
На дороге гніздо своє,
    Що восени покинув
     (В житті усяко є!).
    Домашній Голуб запитав:
        — Де, друже, був?
        Що чув?
— До вирію літав.
Злякався — вітер в уші свище,
Із півночі повіяв холодище,
За ним повзе страшна зима...
А в вирію... Зими нема,
Природа стрінула привітом:
    Там вічне літо!.. —
А Голуб з посміхом йому:
    — Тоді ж чому
    Ти кинув ту країну,
    Розхвалений той рай,

І повернувся на Вкраїну?
— Бо це — мій рідний край!

Любов до рідного — могутнє диво!
Нехай живеш на чужині щасливо,
А туга гірко в серце б’є;
Зове Вітчизна й путь далека,
І ти летиш, як з вирію Лелека,
    В гніздо своє.