Голуб і Горобець

Вже осінь махнула барвистим крилом,
І зорі на небі вже холодно-сяйні...
    Замисливсь Лелека
    На домику крайнім:
    Зима недалеко,
А жаль розлучатися з рідним селом:
— Прощай, любий Голубе, друже мій щирий!
— Куди ти?
        — У вирій... У вирій...
Вернусь навесні, як не буде біди.
А може, і ти полетів би туди?
— О ні! — мовив Голуб. — Свою батьківщину
    Ніколи не кину,
Бо статися може (як то вже й було!):
Моє їй легке знадобиться крило... —
    Горобчик мову ту підслухав,
    До них злетів:
    — Візьми мене! Давно хотів,
    Мені турист один шептав на вухо, —
    Там, за кордоном, рай!
Добро на вулиці валяється — збирай!
Мовчиш? Ну, що ж, я сам лечу!
Через кордон без дозволу втечу!

В зелені шати світ ясний вгорнувся.
Лелека на гніздо своє вернувся.
Вертався Горобець у край наш милий —
Не долетів, упав, общипаний, безсилий.