Фагот і Рояль

— Чого засумував і голову схилив? —
Рояль спитав Фагота по виставі. —
Занудьгував по невмолимій славі
А чи слухач роботи не схвалив?
Фагот
    — Поцілив ти в боляче.
    Ти сам там був,
    Усе те бачив
    І чув.
Я дві години грав, старався,
Гарячим потом обливався,
А слухачі, понуривши лоби,
Плескали так, аби-аби,
    А Скрипочка заграла —
    Вмить ожила вся зала.
Рояль
— Сказати правду мушу:
Всіх Скрипка узяла за душу.
Вона співала їм про те,
Що в серці їхньому цвіте:
Сьогодні любе, завтра неозоре
В очах їх засвітило зорі...
Не досить вміти грати і творить,
А серце з серцем мусить говорить!