Дятел і Сорока

Сумує Дятел на сухій вербі:
    — Давно жовтіють вуха,
Вже в чуб закралась завірюха.
Пора гніздо робить собі,
Життя міняти холостяче... —
    Ворона-свашка кряче:
    — Не гайсь
    І до Сороки засилайсь! —
Вагавсь завзятий холостяк
Та й каже: — Хай вже буде так!
Нахолостячився доволі...
Ідіть, свати, шукати щастя в полі! —
    Сорока горда не була:
    Відразу рушники дала,
    Подумавши: — Дарма,
    Що літ йому багато
    І красоти нема;
    Зате у нього гарна хата,
    Нажита ним без поговору.
Найголовніше: вміє лізти вгору!

Я байку склав, нівроку,
Та мав із прототипами мороку:
Тяжкого ворога нажив — біда:
Розгнівалась сусідка молода.
— Ти з мене, — каже, — змалював Сороку!