Чорногуз

    — Чого замисливсь, Чорногузе?
    Яка журба тебо з’їда?
    Клекочеш сумно дуже
    І не летиш з гнізда...
— Та лихо: двір Господар покида
І переходить до нового дому,
Що збудував на селищі новому,
А хатку цю на дрова продає.
    — Ну й що?
        — Та, бач, гніздо моє...
— Знайшов чого журитись!
А що в гнізді тім — гидко подивитись.
    Лети на хату на нову!
— Та я в нім стільки літ живу...

    Поглянеш — сміх і жаль бере:
Як міцно держить за рукав старе!