Бундючний Бугай

У двір зайшов Бугай і зразу до коша,
А там сінце, овес і пійла два відерця.
Дмухнув. Ревнув. Заграло коло серця...
    Неподалік — Вівця, солом’яна душа.
Бугай, пузатий жух, мордякою потряс,
Перед Овечкою почав хвалитись:
— Диктатор я! Закон пишу для вас.
І ви передо мною мусите стелитись.
Коли ревну, пройдуся по селі —
Дрижать старі, тремтять малі,
    Перестають корови їсти,
Собаки в буди квапляться залізти...
    І ти вклоняйсь мені,
    Співай пісні!.. —
Овечка посміхнулася: — Не завше...
Я бачила не раз картину пресмішну,
Як ти тікав від гедзя в шалину,
    Хвоста задравши.
На ділі свій закон і владність покажи,
Перед нікчемами не падай, не дрижи,
    Самоповагу май і горду душу, —
    Тоді тобі вклонятись мушу.