Обійняв Микола-муляр Дівчину Оксану Та й цілує привселюдно Просто біля крану. Це страшенно здивувало Дядька-виконроба: — Їй же богу, як стиляги, Бий його хвороба! Як закохані ви дуже, Як такі вже щирі, То могли б же цілуватись Дома, на квартирі. А Оксана брівки хмурить: — Та могли б, звичайно. Ви подбайте, щоб квартиру Нам дали негайно. Людям я обтинькувала Сорок три кімнати, А самій свого Миколу Ніде цілувати.
