Не лишай другому ями!

І казали, і писали,
Й дзвонили кербуду:
У нас яма серед двору,
А в ній повно бруду.
І така вона глибока,
Що втопитись можна,
І широка — перескочить
Собака не кожна...
А кербуд лише кривився:
— От морока з вами!
Я вже зовсім закрутився,
Мені не до ями.

А оце в вечірню пору,
В дощову годину
Сам кербуд до того двору
Вскочив на хвилину.
Там собака на кербуда
Як стрибне з-за рогу,
Як шарпне його за полу,
Як смикне за ногу!
Сіромаха задки-задки
Поточивсь до ями
Та як ляпне у баюру —
И потонув з ушами.
Виткнув носа із грязюки,
Чорний, як чортяка.
Тут від нього задкувати
Почала собака.
На ній дибом з переляку
Стала шерсть кудлата.
— Ну так що? — кербуд питає, —
Догавкалась, клята?