В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. Покохались, полюбились, Як голубів пара. Він підтоптаний добряче, А вона — ще дівка. В нього лисина, а в неї В кучерях голівка. Він шептав їй: — Не боюся Ні людей, ні суду. До кінця тебе, Варюсю, Я кохати буду. А вона аж умлівала, Дивлячись на нього. — До кінця любити будеш? Тобто до якого? Він, як голуб до голубки, припадав до дівки: — Ясно, серце, до якого... До кінця путівки!
