— Клопочуся за пенсію, — Каже дід Бавило. — Ходжу уже п’ятий місяць, Аж баки забило. Посилають то в контори, То у комітети. За день, бува, обшвендяєш По три кабанети. — Ви, дідусю, — внучка мовить, — Наче впали з неба. «Кабінети», «ка-бі-нети» — Вимовляти треба. Дід сердито хмурить брови: — То шкільні науки. А там сидять здебільшого Якраз кабанюки.
