Зрикошетили

З комори тхнуло так мишвою,
Що дехто вже не міг
Туди через поріг
Ступить ногою.
Зухвале плем’я нищило зерно,
Жиріло, в нори напихало
Чи й просто гризло та псувало —
Лиш не згодилося б воно.
Аж якось в розпалі цих справ
У дверях:
            — Ня-ав!.. —
Шмиг! Шусть!
Мов кулі, в нори
Чимдуж зашулькали хвости.
Бо Кіт з’явився до комори
Порядок врешті навести.
Злодюги знишкли, поховались.
Аж через кілька діб,
Коли дожерли в схові хліб,
На сход підпільний позбирались
Обмізкувати все як слід.
— Навіщо, — кажуть, — нам цей Кіт?
— Так проявля до нас турботу...
— Йому належить дать роботу!.. —
Хутчій горище запрудили,
Дірок у стелі наточили.
І неудовзі в діри ці
Дзьоби встромили Горобці,
Аби пашнею ласувать...
Кіт — на горище й ну гасать
За Горобчатами пурхкими.
Ті — на дерева, він — за ними!..
І досі (гляньте у вікно)
Кіт Горобців з гілок ганяє.
Мишва ж тим часом доїдає
В коморі лишене зерно.

Якщо вже кривді йдеш супроти,
Не накидайся на роботу,
Яку твій недруг підсува.
Всьому основа — голова.