«Курел»

Немовби лихом і не пахло.
А тут — ніхто і не моргнув —
Шуляк Курча схопив і нагло
Із ним у небо шугонув.
І кури вже зчинили гвалт,
Коли той мрів у високості.
Хто в чому був, простоволосі,
Повибігали люди з хат.
А від сусідів як зачеше
Крильми Півняра й — на паркан.
Огрядний, пір’я, мов пожежа.
— Що тут, — кричить, — за балаган?
— Ку-урча забрав Шуляк зловіщий... —
Голосить Квочка та впада. —
Таке ж пухнастеньке та ніжне...
За що ж мені така біда?..
Хто ж, біла крихітко, за тебе
Помститься кату-крилачу?.. —
Тут Півень зщулився у небо:
— Ну!.. Зараз я його провчу! —
Відтак пружинисто присів,
Набрав повітря повні груди,
Не встигли зойкнуть кури й люди —
Змахнув і в небо полетів!
Шуліка зирк: вогнисте диво
Наздожене його ось-ось.
Та в хмари — шмиг!.. І почалось...
Як автогонки в детективі.
Метляє жахно віражі,
А Півень — б’є його з розгону!
За герцем цим у вишині
Спостерігало піврайону.
Ось Півень ринувсь, наче шквал, —
Я-ак полосне хижацьке тіло!
Ви що? Не дригнув. Наповал.
Лиш чорне клоччя полетіло.
І із погордою в очах
Та дещо виглядом змарнілим
Спустивсь до Квочки із Курчам
Хоч наполоханим, та цілим.
Фурор!
Зівсюди всі біжать:
Звитяжцю збуджено кричать:
— Як ти зумів? Ну й молодець! —
Признався Півень товариству:
— Я з одного із тих яєць,
Що з інституту птахівництва.
Там птаством зайнята наука,
Виводить ліпшу їх модель.
Ось я — гібрид орла і курки,
По-науковому — «курел».
З тих пір шуліки навіть крила
Не навертають у цей бік:
Можливо, цілі ескадрильї
Вже в селах є антишулік?