Перша вістка

Впхавши у валізу
Провіанту гору,
Відіслали Кізку
Вчитися до бору,
Щоб була культурна,
З багажем освіти,
З досвідом, розумна,
Як у інших діти.
Цап уже з копилки
Вишкрібає кошти,
А Коза посилки
Відправляє з пошти.
Шлють капусту, гичку,
Моркву, баклажани,
Асорті з травички,
Імпортні банани.
Вітаміни всякі
Їсть хай білолоба,
Щоб її ніяка
Не взяла хвороба.
Вивчилася Кізка
І від того часу
Не прислала вістки
Родичам ні разу.
Вискочила заміж
За якогось Цапа.
Батькові та мамі ж
Слова не нашкряба.
Думає: «Приїдуть.
Понаносять бруду.
Тільки червоніти
Через них тут буду...»
Батько Цап у горі,
З матір’ю припадок...
Раптом — стриб до двору
Кілька Козеняток!
— Бабо й діду! — хором
Білі залящали. —
Нас батьки із бору
Жить до вас прислали.
Шлють привіт, цілунки.
А іще казали,
Щоб ви нас, онуків,
Гарно доглядали! —
Цап дружині каже:
— Діставай лопати:
Загороду нашу
Будем розширяти.
Зробим якнайбільшу.
Це ж лише початок.
Скоро ринуть свіжі
Партії внучаток.

В молодих це модно
(Знаєм всі тепер ми)
Відкривать у «предків»
Цілі внукоферми.