«Оригіналка»

Серед негод, засух та гроз
Зростати Грабу довелось.
І, врешті, весь упившись щастям,
Угору вигнавшись і вшир,
Постав стрункий, буйногіллястий —
Як моноліт!
Як богатир!
Землі і стовбуру подяку
Зелені віти шелестять.
І тут одна чомусь Гілляка
Інакше стала виростать.
Якась кущиста.
Дрібнолиста...
Ще й ну на дерево шуміть,
Мов, не таке воно, як слід.
Що між гіллям лише вона
Росте по-справжньому одна.
Що Граб нікчемний та банальний.
І вже такої завела...

Рятуйте дерево негайно,
Бо то проклята омела!