Косметична трагедія

Жінка мужу до стола
Тицьнула вечерю
І збиратись почала
На кінопрем’єру.
Брівки, вічки ваксувать...
Виставивши зубки,
Інтенсивно шпаклювать
Заходилась губки.
Щічки випудрила, ніс
На додачу вроді.
Возвела дзвіницю з кіс
По останній моді.
Чоловік поїв, вдягнувсь,
На порозі мнеться.
— Швидше, — кривиться, — гримуйсь,
Бо й сеанс почнеться. —
За хвилину вже спішать
Поруч по дорозі.
Черевичками хрустять
На чіпкім морозі.
Щось у неї запитав —
Не зреагувала.
Вдруге голос пролунав,
Та вона мовчала.
Від розгубленості стис
Лагідно їй руку:
— Ти образилась? Не дмись. —
Знову — ані звуку!..
А лишень зайшли в театр
Й жінка обіч сіла,
Все ж наваживсь запитать:
— Чом ти заніміла?
Чи сварилася б уже,
Тильки б не мовчала… —
Та посиділа іще,
Врешті відказала:
— Не сварилась, бо була
В цім одна завада:
Рот розкрити ве могла —
Змерзлася помада!
Ще й на віях туш — мов клей...
При усім старанні
Не розплющу ось очей...
Що там на екрані?