Хап-арниця

При березі, де з вудками ловці,
Шмигляли рибок табунці.
Ряхтіли дивною фольгою
І аж кишіли під водою.
Рибалки з явним інтересом
За танком стежили мальків:
За кожним хвостиком по плесу
Росли «ялинки» брижачків...
А ще ця братія вертка,
Бува, до них як загука:
— А в нас є Щука — от-така!.. —
Рибалки лиш стрічалися очима,
Та кожен знизував плечима:
Насмішка то над ними а чи жарт?
Чи просто хвастощі малят?
І тільки той дідусь,
Що вудив крайнім справа,
Мугикнувши, у вуса посміхнувсь:
Збагнув, у чому справа.
Щоб розгадати цю пригоду —
До того ж літо навкруги —
Давайте лишим береги
Й перенесемося під воду.
Біда тут рибам, та така,
Що аж вода від сліз гірка.
І закарлюка
Всьому — Щука!
Того гризне,
Того лигне,
Якщо цілком не проковтне.
У мул сховайся, в очерет
Чи всунься в ракову печеру —
Віднайде гемонська обжера,
І вже не викрутишся — смерть.
І головне ж —
Нікуди з ставу не втечеш:
Вертись у ньому день при дні,
Як в казані...
Й цього драпіжниці замало:
Ще попрікнула на порі,
Що всі скупі занадто стали —
Дороговказ на хабарі.
То вже до ганку
Її чорнющої печери
Без доброго сніданку
Чи вечері
І підпливати зась.
Бо стусана такого дасть,
Що став увесь
Прориєш стрілою,
Допоки в берег десь
Не вгрузнеш головою...
Несли підношення впаковані і так.
Та ж без розбору «нетто» й «брутто»
Хапала в свій бездонний тракт.
Без пережовки, як у жлукто!
Ні дегустації, ні техніки безпеки.
Ось хтось м’ясце їй — шуг в пащеку!
Лишень ковтнула прірва сіра,
Як закричали риби:
                      — Віра!!! —
І Щуку витяг старичок,
Бо у приманці був гачок.
В ставу зробилось дивно, гарно,
Спокійно, тихо, безхабарно.