Цеглина і Метеорит

Пробивши весь космічний світ,
Долинув до Землі Метеорит.
І, треба ж статись, Марсового сина
Щоперша стріла на Землі Цеглина,
Її на белебні хтось полишив, щербату,
Як будував собі новеньку хату.
— Ура! Й тебе вже, брат, сюди? —
Цеглина каменю зраділа.
— Було, було... І я колись горіла...
Тепер-от, бач, зоставили без діла.
Але усе це, друже, півбіди.
Удвох життя влаштуєм хоч куди! —
Але не так надалі все було.
Ураз людей наїхало, найшло.
Шукають щось. І от знайшли Метеорита.
— В музей! — кричать. — В музей його
                                несіте!
Він огненні здолав світи,
Щоб людям з неба звістку принести! —
Отут й Цеглина галас підняла:
— А чом мене не несете? — вола.

Отак, бува, і чоловік:
В неробстві прогайнує вік,
А потім слави хоче
І про музей клопоче!