Андрій Динник

Зобов’язаний театру

У гаражі, пропахлім димом,
Якось в наділю, як завсіди,
Зібралися Микола з Климом —
Автоаматори-сусіди.

Вмочивши руки по зап’ястя,
Фарбує Клим старезну «татру»:
І каже: — За години щастя
Я зобов’язаний театру.

Микола знизує плечима,
Не вірить сказаному явно,
Сміється і пита у Клима:
— А що ж ти бачив там недавно?

Довгенько фарбу Клим мішає,
Пояснює після заминки:
— В театрі, друже, не буваю,
Туди щоразу ходить жінка.