Дружина жваво приміряє Червоні черевики, Щоразу в люстро позирає І каже чоловіку: — Намалював якось на скрині Художник павутину. Його дружина, взявши віник, Змітала півгодини. Послухав він те все, як завжди, Всміхнувсь дружині щиро: — Це все було давно й неправда. Я в цю брехню не вірю. — Чому не віриш, поясни ти? — Пита дружина швидко. — — Такі художники маститі Трапляються ще зрідка. — Художники то є маститі, — Їй чоловік киває. — — Не вірю я, що ще на світі Такі жінки бувають!
