Якось раз уранці-рано Біля магазину Стріла усміхом Тетяна Родичку Поліну. — Чула, твій Степан — ледачий, Вже чкурнув до моря. І чого він там не бачив? Наче ще ж не хворий? — Знати хочеться Степану, — Каже їй Поліна, — Чи то правда, що для п’яних Море по коліна.
