Один поет у колі друзів, Коли хильнув чарчину, За мить відчувши дотик музи, Повідав про дружину: — У мене, хлопці, жінка Ганна, Сказати не зашкодить, Сама собою дуже гарна, Машину вправно водить. Пере, шкребе, мете, і миє, І штопає, і гладить, Латає, й новий одяг шиє, Зі мною вміє ладить. Чужі їй всі жіночі чвари — Ніколи не нервує. А як вона все смачно варить, Відмінно консервує! Окрім, що добра господарка, Вника в літературу: Вона у мене і друкарка, І знає коректуру. Усім хороша в мене Ганна Як жінка і як мати. — А друг: — Одне погано — Не вміє римувати.