Андрій Динник

Ну й весілля

Через тин гука сусід,
Хворий, видно, на похмілля:
— Бачиш, як я, бідний, зблід...
Загулявся на весіллі.

Голова моя як пень...
Там дійшли до божевілля —
Розійшлись на третій день...
Ну й весілля, ну й весілля...

Зараз молодь вже не та —
Піднялась в своєму зрості!
— Хто? — я в нього запитав. —
Розійшлись додому гості?

А сусід на тин схиливсь:
— Стрілось горе із бідою.
Ми — гуляли. Розійшлись
Молодий із молодою.
Джерело:
Андрій Динник. За що не люблять: гумор, сатира. — К. : Рад. письменник, 1974. — 96 с.