«Ні за що» звільнили

Зустрів земляка я, вітаю.
— Як справи в колгоспі? — питаю. —
Здається, ти був головою,
А жінка твоя ланковою? —
Зітхнув мій земляк із досади.
— Давно вже звільнили з посади,
Та ще і вліпили догану...
— За що ж ти одержав цю шану? —
Свого земляка я питаю,
А він — головою хитає.
— Ні за що, взяли та й звільнили.
За те, що усі свої сили
Віддав я для блага народу.
І ось — заслужив нагороду...
Не витерплю, — каже, — образи,
Тікати зібравсь я одразу.
І думку давно я омріяв,
Сюди махонути, у Київ.
І задум такий в мене виник —
Придбать невеличкий... будинок.
Такий собі, тисяч за триста.
За ним я й приїхав до міста.