Здичавілий дачник

Я сусіда рідко бачу
кілька літ:
пропада весь час на дачі
мій сусід.
Обмину його, як можна,
віражем,
бо завжди він не порожній —
з вантажем.
Дошки пре, увесь змокрілий
дачоман.
Збоку глянеш — як двокрилий
«аероплан»!
То з будови тягне брилу
кам’яну:
— Я на погріб її, милу,
пригорну!..
Завтра способом конячим
впрягся, бач,
тралить труби
він на дачу,
мов тягач.
Вивіз бака
з нафтобази
тонн на п’ять,
щоб добряче сад
з запасом
поливать.
Все з лопатою,
при тачці
мій сусід.
Бо зійшовсь йому на дачці
клином світ...
На заводі ж був сусід мій
активіст:
і спортсмен,
і лектор здібний,
і артист.
Запальні слова гарячі
говорив.
Та... таланти всі на дачі
він зарив.
Друзі йдуть в кіно, в театри,
влітку — в гай...
А сусід: хапай лопатку
і копай!
Хтось влаштовує овації
Кармен,
а сусід в саду обмацує
«Пармен».
По Дніпру човнярським флотом
хтось літа...
А сусід паркани дротом
запліта.
Хтось Толстого чи Сервантеса
несе,
а сусід мій гній у лантусі
трясе.
Підстригавсь сусід, до речі,
рік тому:
чуб лягає аж на плечі
вже йому.
На щоках голки їжачі
Отакі завів...
Зовсім мій сусід на дачі
здичавів.
Сад і дачу гарно мати —
не секрет,
щоб з природою бувати
тет-а-тет.
Заряджатися фізично,
спочивать.
І до праці дітям звичку
прищеплять.
Сад хай дасть плодів добрячих
й різноцвіть...
І не дай вам лиш на дачі
зДАЧЕвіть!