Перша скрипка

Кларнет — Петро і скрипка — Стеша
Своє кохання стріли перше.
В оркестрі грали на дозвіллі,
Ото й догрались до весілля.
Було, утнуть вони дуетом:
Зіллються скрипка із кларнетом,
В сусіда зліва стихне лайка,
Замовкне справа балалайка,
А зверху враз магнітофон
Котячий кине марафон.
Ой, гарно грали, бо природно,
Хоч їдь на конкурс міжнародний
У Сопот чи якесь там Ріо.
Але... з дуета стало тріо.
В сім’ї з’явилася «артистка» —
Манюня, крихітна солістка.
Без слів пісні співати стала,
Руками й ніжками хвицяла,
Так, як хвицяють тьоті й дяді,
Коли співають на естраді...
Здавалось, час минав помалу,
А скоро й тріо вже заграло.
Та Стеша шепче по секрету:
— Ми скоро будемо — квартетом!
Недовго побули й квартетом —
Уже вони звучать квінтетом.
Секстетом вже сім’я зробилась,
Вже й на октет благословилась...
Росла, росла сім’я музична
Й оркестром стала симфонічним.
Вже докупляють інструменти,
Вже батько став за диригента.
...Тут грає навіть кожна шибка,
Оркестр Петренка зна країна...
А хто ж у ньому «перша скрипка»?
Хто ж — Стеша, мати-героїня.