Недільний десант

Частенько матуся стара із села
До міста синочкам листи носила:
«Скучаю за вами... Дивує село:
Вже рік ось минає, як вас не було.
Писала я вам, що не маю дровець...
Що скоро впаде — покосився хлівець.
Що дах протікає — полагодив хто б! —
Як дощ уперіщить — у хаті потоп...
Вже й інші турботи не йдуть із ума:
Свиню час колоти — не вправлюсь сама.
Вже треба знімати із яблунь плоди.
Вродило ж — не знаю й складати куди.
В комору позносити радять жінки,
Так тісно ж...
Там — борошно, мед, крашанки...»
З листів прочитавши останні рядки,
В суботу в село заспішили синки.
Тиміш взяв горілки, Михайло — гітару,
Дружини — корзини, мішки й іншу тару...
Мов танк, грузовик на подвір’я влетів...
Не встигла старенька обняти синів,
А гості розсипались вже од дверей:
Хто яблуні трусить, хто ловить курей.
Міцненькі синочкам дісталися жони —
Такі навантажать умить ешелони.
Ця борошно пре, аж тріщить поперек,
Та — ящик несе і з сметаною глек.
По вінця наповнений кузов машини.
Сідають сини, умостились дружини.
Михайло (хильнув бо не першу він чарку)
Гукає дружині: — Манюня, г-гітарку!
Смикнув за струну, мов за хвіст бугая,
Й ревнув з Тимошем:
— Р-рідна м-мати м-моя...
А мати гарячих несе пирогів:
— Це ж вам на дорогу, мої дорогі!
Щасливо! Чекатиму ваших вістей...
А щодо хлівця і дровець — це пусте!
Приїде з училища менший — Максим,
Ось він і займеться цим ділом усім.
Часу в нього досить.
Секрет тут простий:
Ви ж, хлопці, — сімейні,
            а він — холостий!..
Машина до міста з села прямувала.
Тряслося у кузові борошно й сало,
Ковбаси, картопля, і меди, і фрукти,
І кури, і яйця, і інші продукти,
І навіть в біленькім мішечку — горох...

А щоб вам мотор у дорозі заглох!..