Мусій у штопорі

У Мусія дім — палац,
Здалеку побачиш:
На воротах цар-замок
І портрет собачий.

Пси волочать ланцюги,
Аж дрижать од люті,
Кожне яблучко в саду
Змащене в отруті.

Хімікат черв’як лизне
І — впаде на спинку...
Радо яблучка Мусій
Продає на ринку.

У Мусія на душі
Неспокійний настрій:
— Стільки яблук!.. А якщо
Хто полізе красти?

...Взяв наштрикав на паркан
Густо швацькі голки,
Сорок штук
        пляшок розбив —
Повтикав осколки.

Ще й електрику хотів
Підвести до дроту.
Жінка:
— Платимо ж за струм! —
Виступила проти.

— Ну, тоді цвяхів наб’ю
Хоч штук двісті з гаком
Й для гарантії поллю
Все кузбаським лаком...

Взяв каністру, як рюкзак,
Прив’язав на спину,
На драбину вгору зліз,
А драбина тільки трісь...
Падає драбина!!!

Приключилося таке,
Що й не описати:
Враз Мусій
     пішов в піке,
А зробив посадку —

Заревів, як той бугай,
Бо упав на голки,
На ріднесенькі свої
Із пляшок осколки.

Вп’ялись зміями в боки
Відчайдушні вістря...
А за комір — буль-буль-буль —
Ллється лак з каністри!..

Так себе він очорнив
Тим кузбаським лаком,
Що сховались навіть пси
В будку з переляку...

У Мусія лікарі
Висмикнули голки,
Шию милили сім діб,
Що аж вив він вовком.

Не одмили...
      — Забирай, —
Кажуть, — геть пожитки,
Бо діагноз тут один:
Клятус пережиткус!