А все-таки моя зверху

На смітник, що у дворі,
Влітку звідусюди
Меблі зношені старі
Викидають люди:
Шафи, тумбочки, тапчани...
Ось з дверей за ніжки
Тягне тітка на смітник
Дерев’яне ліжко.
Радо я долоні тру:
— Хай стемніє трішки —
Я на дачу заберу
Викинуте ліжко.
Ну, а поки — хай лежить!
Запалив «Орбіту»...
Бачу: Смальченко біжить —
Дачний мій сусіда.
Це такий уже ж ловкач!
Плюшкін, ще й в квадраті.
Головою крутить, ач! —
Наче той локатор!..
Зупинився, де смітник,
Повернув з доріжки —
Я і охнути не встиг:
Затріщало ліжко.
Спинки, планки всі віддер,
Взявши десь сокиру,
В оберемок все — й попер
У свою квартиру.
Тут дружинонька моя
Штовх мене під ребра:
— Скрізь обходять тюхтія!
Так тобі і треба!..
Мов чорти мене трясуть:
Та жаліти — пізно...
Раптом — зирк —
Диван несуть
Парубки з під’їзду!
Ставлять. В дім пішли...
В момент (Вже — не прозіваю!)
Я скоріш за інструмент —
Спинку одбиваю.
Бачу, здерши баракан,
Дошки підходящі, —
Аж танцюю:
— Цей диван
За те ліжко кращий!
Тут вже Смальченкові — зась!
Облизня скуштує!
Раптом... тітонька якась
Як зарепетує:
— Сто чортів у печінки!..
Ах ти ж пико п’яна!..
Винесли мої синки
З хатоньки дивана...
Лиш на мить зайшли вони —
Вибивачки взяти...
З чого пил тепер вони
Будуть вибивати?..
Із під’їзду в цей момент
Вийшли два амбали.
Вибивачки — аргумент!..
Кинув я свій реманент
Й дав, як кажуть, драла!
Та знайшли, де я живу —
Це ж бо не сховати,
Довелося їм нову
Меблю купувати...
Та зате я той диван
Приволік на дачу
І сиджу на нім, мов пан:
Щоб сусід мій бачив!