У сквері під плакучою вербою сидить цей вовк, тепер в овечій шкурі, обдумує ходи під час двобою, переставляє шахові фігури. Болільники навколо: — Ходить славно! Ворушить лиса голова мізками. — (Фігурою і сам він був недавно, поводився з людьми, як з пішаками). І я вже розкусив його натуру (о, це не вовк і не овечка — лис це!) й подумав, коли ставив він фігуру: «Життя його поставило на місце!»
