Цап і Лисиця

Тікаючи з села, Лисиця
В глибоку вперлася криницю.
По шию у воді сидить
Та знай тремтить.
Аж мимо Цап іде. Заглянув у криницю
І там побачив кумоньку Лисицю.
— Ти що там робиш? — Цап її питає.
— Водицю п’ю, — Руда відповідає. —
Ходіть і ви сюди
Напитися води —
Тут місця вистачає,
Хоч заїжджай і верхи на коні.
— Та щось не хочеться мені,
Нехай колись зайду напиться.
— Ні, ні, — йому Лисиця. —
Верніться! Тут такий бальзам!..
Скажу, добродію, лиш вам:
Тут не водиця, а... горілка!
Спішіть, а то вже зовсім мілко! —
Послухав Цап і плюхнувся униз.
Лисиця ж лиш того й чекала:
На роги, наче на карниз,
Стрибнула, вилізла й помчала.
А Цап назад, було, поліз,
Та обірвавсь із зруба,
Півдня помекав, висунув язик
І врізав дуба.

* * *

Коли облесний чоловік
Занадто хоче прислужиться,
Згадайте і про Цапа, й про Лисицю.