Куди довіз Раків девіз

Зміліла річка. Близько до біди.
Всі мешканці, що річку населяють,
Шукають всюди повної води,
Відважно плавають, сюди-туди пірнають:
Не знайдеш виходу — кінець,
На мілині знесилієш, засохнеш.
— А вихід є! — озвався Окунець. —
Махнем до моря навпростець —
Лиш там життя, а тут напевне здохнеш!..
Не довго думали — знялись,
І всі до моря подались.
— Куди ви? — Рак їм з дна гукає. —
Ех, ви, пропащі животи!
У тому напрямку пливти —
Загибель вірну означає.
    Та там,
    Скажу я вам,
Калюжі путньої немає!
Пливіть за мною — відведу
Лиш я один від вас біду!
Сказав Карась йому: — Одначе
Ти сам назад прямуєш, Раче.
— Хе, — Рак в одвіт. — У мене голова,
Якій забить не просто баки.
Та це ж про мене сказані слова:
Назад не лазять раки!
Вперед! —єдиний мій девіз! —
Пустив хвалько під верболіз
Дві бульбашки із рота
І проти течії поліз.
Куди ж пришвендяв Рак?
А звісно — до болота...

* * *

Гай-гай! — ви скажете.— Отак
Бува лиш в небиличці.
А я скажу: подібний Рак
Страшний не тільки в річці.