— Життя — це суєта і тлінний прах.
Все бачить бог з своєї колісниці.
Тож кайся, раба божа, у гріхах! —
Шепоче піп на вухо молодиці.
— Ой, грішна, грішна, — жінка одвіча. —
Якраз на піст оце і согрішила...
Тепер боюсь господнього меча,
Бо не проща такого божа сила...
— А з ким же, з ким? — отець її пита.
— Та з вами ж, батюшко...
— А-а, пам’ятаю!
Грішила й богородиця свята...
Прощаю й знову розрішаю!
