Буряк і Цукор

У кошик, де буряк лежав,
Шматочок Цукру якось впав
І враз напижився скажено:
— Ти б, Репанцю, відсунувся від мене!
Ти бач — наніс сюди сміття!
Та й звісно: звик усе життя
Ти у чорноземі гніздиться...
Тобі про те і не присниться,
Яке призначення моє!
Мене такого ось, як є,
Щоранку з чаєм
Людина кожна уживає
Й від того має насолоду.
Так, я потрібен для народу,
Бо я ж то не простий —
Не те, що ти!
Поглянь лише на власну вроду —
Красу у гичці і в корінні
Знайшли хіба що, може, свині!
— Чи й не цабе, —
Буряк до Цукру обізвався. —
Чого це ти розбіснувався?
Чи знаєш ти, що і тебе
На світі не було б, якби не я?
Що ти і кров, і плоть моя —
Моя дитина?..

* * *

Буває часом, що людина,
Лиш трохи вище забереться,
То й батька-матері зречеться:
Куди, мовляв, рівнятись їм до мене
Вони прості, а я — учений!..